День третій. Дайджест Форуму видавців 2021 у Науковій бібліотеці

18 вересня в Науковій бібліотеці відбулося 7 заходів в рамках Форуму видавців 2021. Вашій увазі анотації та фотозвіт подій.

Чому саме час видавати нових українських авторів?

Першою подією 18 вересня 2021 р. у Науковій бібліотеці була дискусія “Чому саме час видавати нових українських авторів?”. В розмові взяли участь Ірина Білоцерковська, засновниця видавництва “Білка”, Олексій Храмов, засновник видавництва “Фелікс” та модерторка Вікторія Ма з літературної агенції “ОКО”.  

Модераторка зустрічі зазначила, що останні десятиліття не було тяглості в появі нових українських авторів, адже раніше видавництва займалися передовсім перекладною літературою. 

Модераторка (М): Іра, як ти наважилась відкрити своє видавництво? 

Ірина Білоцерковська (І): Коли тобі 35, то ти шукаєш якогось близького друга. Тому це видавництво було швидше для душі, ніж для заробітку. Ми видаємо книжки про сучасну Україну і сучасних українців – найцікавіші і надрайвовіші для мене теми. Україна – це таке багате різноманіття світів, що не вистачить всього життя, аби розповісти про це. Все почалося з книги. Ми допомагали військовим і до нас, тоді ще веб-дизайн агенції, звернулися з проханням зробити ілюстрації до книжки для видавництва Віват. Сьогодні майже всі книжки у нас про російсько-українську війну, зокрема “Юпак” Сергія Saigon Сергійовича. Ми вже встигли презентувати Україну на Франкфуртському ярмарку, наші книжки перекладені на 5 мов. Моє видавництво – команда маленька, можна сказати, що це волонтерська справа, точно неприбуткова. 

М: Можна сказати, що ви були першопрохідцем, бо почали видавати виключно українську літературу, не перекладну. Цього року пан Олексій запропонував нашій літературній агенції “ОКО” ідею видати 30 книжок українських авторів за рік. 

Олексій Храмов (О): Анексія Криму, війна на Сході – це були ті стимули, які змусили нас активніше підтримувати нову хвилю української культури. Коли ми говоримо про українську літературу, то часто чуємо про максимум 5-6 авторів. Тому ми вирішили підписати угоду з літагенцією “ОКО”, яка відбирає авторів, рецензує їх, пропонує нам, ми також оцінюємо рецензування, і якщо це дійсно якісна література, то беремо до друку. За жодну книжку з цієї серії мені не соромно. Це сучасна європейська література, література сучасного глобального світу, яка в перекладі звучатиме актуально і в Лондоні, і в Римі, і в інших місцях. Вважаю, що сьогодні необхідно боротися за українську мову, яка повинна домінувати в побутовому просторі. Зараз читач все більше йде в цифровий формат. Якщо 20 років тому на Форумі видавців не було як пройти, то зараз людей все менше. Головна ідея зараз – популяризація українських книжок в цифровому форматі.  

І: Я не погоджусь з паном Олексієм. Для мене книжка – не джерело інформації, бо основну частину текстів можна знайти в інтернеті. Для мене книга – це в першу чергу естетичне задоволення, вона мусить залишатись друкованою. Книга буде завжди, як і театр, як і бібліотеки. Я не маю електронної книги і не вважаю, що їх потрібно промувати. Друкована книга – це об’єкт, з яким ми контактуємо. Тому я дякую пану Олексію за ці 30 книжок. 

М: Олексію, які ідеї по просуванню книг нової серії? 

О: Я вважаю, що друкована книга – елітарний формат та досить нішовий. Я би хотів повернути книгу в поїзди, метро та автобуси. Але для мене основний шлях просування – цифра. До кінця року з цією серією ми точно вийдемо в електронну книгу. 

Олексій Храмов наголосив, що в Україні виросло ціле покоління, яке купує ліцензійний продукт – відеоігри, кіно, музику. Зараз є низка інструментів, які дозволяють відстежувати появу “піратської” книжки в мережі, видавець вважає, що за цими технологіями майбутнє. На питання з залу про аудиторії паперової та електронної книг пан Олексій зазначив: “На Амазоні минулого року було 50% на 50% по продажах. Аудиторія електронної книги збільшується. Ми живемо в світі цифрової еволюції. Головне – забезпечити доступ до цієї інформації. Можна сказати, що 20% читачів використовують і паперовий, і електронний формат. 

Презентація книги Тараса Романюка “Патріарх Володимир, або спогади про батька” , видавництво “Духовна вісь”, 2020

Наступною була презентація нового видання спогадів священника Тараса Романюка про його батька – Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира. Вперше документальний нарис був опублікований у Видавничому центрі “Просвіта” 2000 р. Невеликий наклад та актуальність книги для вивчення історії становлення Православної Церкви України зумовили потребу перевидання з благословення Предстоятеля, Митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Книгу презентували упорядник – Богдан Яремчишин, голова благодійної організації “Громадський фонд Святої Марії” і видавчиня – директорка видавництва “Духовна вісь” Тетяна Домашенко. Зустріч модерувала доцентка Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського Олена Коломієць.

Упорядник зосередив увагу на життєвому шляху Патріарха, розповів про складні контексти духовного зростання та протистояння тоталітарній системі Василя (у чернецтві – Володимира) Романюка. Незважаючи на тривалі ув’язнення та заслання, священик зберіг віру та утвердився у національній позиції, здійснював активну місіонерську роботу, гуртуючи довкола себе багатьох дисидентів 1960-1970-х рр. Отримавши можливість напередодні розпаду СРСР виїхати за кордон, за першої ж нагоди повернувся в Україну і став одним з очільників руху за автокефалію Української Православної Церкви. Страдницький шлях священика, а згодом – предстоятеля Церкви, став зразком та стимулом для переконань та священнослужіння його сина – Тараса (помер 2010 р.), який зберігав та примножував духовну спадщину батька, зокрема опублікував спогади про нього, а також “Канадські оповідання” (2006) про своє та батькове перебування у Канаді, життя місцевих українців.

В обговоренні книги взяв участь директор Наукової бібліотеки Василь Кметь, який поділився спогадами про особисте спілкування з о. Тарасом та розповів про документальні архівні свідчення про його переслідування в радянський час у Львівському університеті.

«Зовсім нестрашна розмова: людяність у медицині допомагає дорослішати»

О 12:00 відбулась дискусія «Зовсім нестрашна розмова: людяність у медицині допомагає дорослішати». 

Дискусію модерувала Катерина Міхаліцина – українська письменниця, перекладачка, редакторка. 

Під час розмови учасниці підняли актуальні етичні питання: людяності у стосунку лікаря і пацієнта, прав кожної людини на повагу честі і гідності у медичних закладах, права пацієнта отримати правдиву інформацію про свій діагноз, шляхи викорінення залишків радянської «каральної медицини», присутності страху медичного персоналу у прояві емпатії до пацієнта і браку знань у комунікації з пацієнтом (особливо смертельно хворим) і його родичами. 

На зустрічі відбулась презентація книги Анастасії Леухіної «Зовсім не страшна книга про життя, смерть і все, що поміж ними» у якій авторка зібрала практичні рекомендації що робити і де шукати підтримки, якщо когось із близьких спіткала невиліковна хвороба. 

Значна частина книги зіткана зі щирих історій людей, які діляться власним досвідом переживання подібних ситуацій, показуючи, що навіть хвороби і смерть не здаватимуться такими страшними, якщо переживати їх усвідомлено і в любові. 

Перелік проектів та організацій, що займаються питаннями надання паліативної допомоги в Україні: 

Горизонталі.Медицина – ГО «Горизонталі»

БФ «Відкриті долоні»

Благодійний фонд «ЛаВіта»

Міжнародний фонд «Відродження»

Політична кухня і гастрономічні смаки в Речі Посполитій та Гетьманщині

Директорка видавництва “Темпора” Юлія Олійник презентувала результати кількарічної співпраці з письменницею Іриною Даневською та істориком Олексієм Сокирком. Предметом обговорення стали трилогія Ірини Даневської, присвячена литовському князеві Богуславові Радзивілу (1620-1669) та “Кулінарна мандрівка в Гетьманщину” Олексія Сокирка.

Авторка художньої трилогії розповіла про важливість ґрунтовного джерельного дослідження у творенні літератури та про руйнування багатьох усталених стереотипів, зокрема щодо організації побутового життя, харчування, гігієни у магнатських, шляхетських родинах Речі Посполитої XVI-XVIII ст. Так, “робочий день” у Радзивілів починався дуже рано, сам князь, намісник курфюрста постійно візитував свої землі, затримуючись довше на одному місці виключно у випадку, коли хворів. У родинах з дитинства практикувалися гімнастичні вправи, заняття з мечем і списом. Для виховання мужності та витривалості з 11 років хлопчика залучали до участі у полюванні під час негоди. У маєтку були свинцеві ванни, зливи в туалетах та інші гігієнічні засоби.

В чудово виданому та проілюстрованому виданні Олексія Сокирка відображені кулінарні аспекти історії Гетьманщини. Автор звернув увагу на те, що магнатерія як соціальне явище були характерні для литовських та українських, але не польських теренів Речі Посполитої. Саме магнати задавали тон і зразок для наслідування як у шляхетському, так і козацько-старшинському середовищі. У формуванні щоденного раціону були відображені передусім страви та напої, що визначала регіональна аграрна специфіка: меди, борошняні страви, сухі сири, степова живність, дичина. Відзначив автор і особливий вилив традицій харчування православного духовенства. XVIII ст. кулінарної історії марковане поширенням французьких культурних впливів: діти гетьмана Данила Апостола носили європейський одяг, французькі вина витіснили угорські. Ці особливі традиції побутового життя знайшли продовження та наслідування у побуті дворянських сімей ХІХ – поч. ХХ ст. Навіть “товариство пиворізів” за участи Тараса Шевченка, за твердженням історика, стало лише “римейком” спільнот бурсаків кінця XVIII ст.

Презентація книги “Микола Міхновський. Спогади. Свідчення. Документи.”

18 вересня у головному читальному залі Наукової бібліотеки ЛНУ імені Івана Франка відбулася презентація книги «Микола Міхновський. Спогади. Свідчення авторами Романом Ковалем та  Юрій Юзичем. 

Презентована книга є ґрунтовним історичним дослідженням життя та творчої спадщини відомого діяча українського націоналізму, ідеолога державної самостійності України, творця українського війська та української преси, автора першої у ХХ ст. Конституції України.

Микола Міхновський був одним із перших, хто почав відстоювати ідею формування власних збройних сил. 

На початку Української революції 1917-1921 років заснував Український військовий клуб імені Павла Полуботка, став одним з організаторів 1-го Українського полку ім. Б.Хмельницького. 

Створення полку поклало початок українізації військових частин у російській армії.

Історики Роман Коваль та Юрій Юзич опублікували у книзі численні матеріали – листи та інтерв’ю Миколи Міхновського, які до того часу були невідомими. 

Видання містить 27 текстів Міхновського. Із них 17 вперше вводяться в науковий обіг, а 5, що раніше не пов’язували з іменем Міхновського, уперше ідентифіковані за його авторством. Також у книзі вміщено 113 газетних публікацій, зокрема два інтерв’ю Міхновського – за 1912 і 1918 роки, нові фото та 56 спогадів про цю видатну історичну постать.

“Хто хоче зруйнувати Америку? Американські ліві проти американських цінностей”

Розмова за книгою Бена Шапіро “Як зруйнувати Америку за три прості кроки” відбулася за участі засновника мистецької агенції “Наш формат” Владислава Кириченка, заступника декана з міжнародної співпраці філософсько-богословського факультету УКУ Тараса Тима та історика і політика Володимира В’ятровича.

Тематика книги та обговорення торкалася визначальних цінностей західної культури, які намагаються підважити теоретики лівих рухів. Володимир В’ятрович звернув увагу передовсім на те, що сарказмом назви Б. Шапіро відобразив бажання захистити і відстояти “стару”, “справжню” Америку, яка б гарантувала свободу як найвищу цінність. Загрозою для неї стають спроби проголосити рівність важливішою за свободу. Сьогодні українцям важливо усвідомити можливі наслідки урізання свободи заради рівності у чомусь. Небезпечні симптоми В. В’ятрович вбачає в участі представників українського уряду у презентації книг Сі Цзіньпіня чи відзначенні 100-ліття Комуністичної партії Китаю. Позірна боротьба за справедливість у США насправді несе з собою небезпеку руйнування історичної пам’яті – нехтування історією. Намагання зруйнувати пам’ятники Лінкольну, Рузвельту чи Вашінгтону під приводом звинувачення їх у рабовласництві, є нічим іншим як проявом бажання “переписати” історію, нівелюючи роль давніх героїв та подій. Саме так тоталітарний радянський режим перетворював українських героїв у “ворогів народу”.

Тарас Тимо зосередив увагу на міжнародному контексті розвитку лівої критики. Книгу Шапіро він вважає добрим зразком право-центристського консервативного американізму. Загроза для світової культури полягає у проголошенні пріоритетів “гнучкого” суспільства на противагу природі, людській особистості. Гендер, на думку дослідника, дозволяє ліквідувати сім’ю, націю і перетворити суспільство в молекулярну масу, де немає особистої відповідальності, але є право на частку суспільного добробуту. “Адже, якщо все не має значення, то навіщо щось робити?” Загрози цієї філософії дуже швидко відображаються в ключових засадах суспільного буття: особисті права слід відкласти вбік заради громади, інститути захисту особистих прав не формуються, бо всі права “делеговані нагору”. Таким чином, заради безпеки нібито варто відкинути культуру. Прикладом маніпуляції суспільною свідомістю в сучасному світі доповідач вважає істерію довкола ковідної епідемії, коли в українському інформаційному просторі свідомо поширюється неперевірена і хаотична інформація. Висновок із читання Шапіро – те, що торкається Америки, насправді може виникнути чи повторитися будь-де, в тому числі й в Україні.

Владислав Кириченко звернув увагу на проблеми, пов’язані з інтелектуальними процесами у світі. Суспільство перестає читати, делегуючи комп’ютерній техніці зберігання інформації, її пошук та селекцію. Суспільна більшість, на його думку, поступово перетворюється на аналог римського плебсу тільки з соціальними мережами – виконавців, які не думають, а споживають. Загрозою для Америки та Європи є руйнування християнської ідентичності, що призводить до поширення “соціального гедонізму” – сприйняття суспільства виключно через призму фізіологічних потреб.

Учасники розмови підкреслили важливість розрізнення за Шапіро рівності можливостей (коли однаковий старт передбачає конкурентність у процесі) та рівності результату (який не залежить від докладених зусиль), і рекомендували зацікавленим прочитати книгу.

Презентація книг художника Левка Скопа

Останнім заходом дня стала презентація книг мистецтвознавця, іконописця і художника-реставратора Левка Скопа, які вийшли друком у дрогобицькому видавництві «Коло». Левко Скоп, з-поміж іншого, є автором самобутніх ікон на давніх ґонтах. На початку презентації художник подарував свої ікони матерям загиблих учасників російсько-української війни, які були присутні на заході. Під час розмови Левко Скоп поділився спогадами про волонтерські поїздки в зону ООС та розповів кілька історій з цього періоду: про ікону, намальовану в Авдіївці на стіні будинку, та про ікону в Станиці Луганській, у створенні якої брали участь і самі мешканці селища.

Одна з представлених книг – це «Українське церковне малярство у Галичині. Техніка і технологія. XV–XVIII століття». Тут Левко Скоп висвітлює техніку і технологію малярства давніх українських майстрів, ставлячи питання українського мистецтва у європейський та поствізантійський контекст. За словами автора, досі не було жодного підручника про українську ікону, і важливо аналізувати характерні особливості саме національного мистецтва. Левко Скоп відзначає, що попри тенденцію до інтернаціоналізації мистецтва в новітніх стилях, у світі досі цінується насамперед національне.

В іншій книзі – «Датування галицьких ікон XIV–XVI століть. Нариси до методики атрибуції українського церковного малярства» – автор на основі аналізу збережених ікон виокремив ознаки, які притаманні тому чи іншому історичному періоду та художньому осередку і можуть бути корисні при датуванні українських ікон.