День другий. Дайджест Форуму видавців 2021 у Науковій бібліотеці

Аж 7 заходів Форуму видавців відбулося у п’ятницю, 17 вересня, в стінах нашої бібліотеки. Вашій увазі дайджест подій та фотозвіт.

Презентація книги Степана Гайдучка “Відбиванка”

17 вересня 2021 р. відбулася презентація репринтного відтворення книги Степана Гайдучка “Відбиванка” за участі упорядників – доцентів Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, кандидата наук з фізичного виховання і спорту Володимира Левківа та доктора історичних наук Андрія Сови.

Презентацію відкрив коротким вступним словом директор Наукової бібліотеки Василь Кметь. Далі модератор презентації Ярослав Тимчак, нагадавши присутнім, що цього року Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського відзначає своє 75-ліття, зазначив, що презентована книга уперше вийшла в світ 1930 р., задовго до відкриття університету. У СРСР вважали, що розвиток фізичної культури та спорту західних українців розпочався тільки після встановлення радянської влади, однак насправді це було не так. На становлення української фізичної культури потужний вплив мала центральноєвропейська традиція, і презентоване репринтне видання, зокрема, це ще раз доводить.

Володимир Левків зробив короткий екскурс в історію волейболу, який зі США потрапив до Європи у 1917 р. Згодом його поширювали з 1920 р. чехи; від них про цю гру дізналися й галицькі українці, назвавши її відбиванкою. Сьогодні в Україні є офіційна історія волейболу. Вона бере свій початок з 1925 р., коли із цим видом спорту познайомилися харків’яни. Однак українці в Чехії грали у волейбол з 1921 р., а з 1924 р. вже діяли там українські студентські спортивні команди. Завдяки пресі про відбиванку тоді ж дізналися й галичани, волейбол почав розвиватися на Західній Україні. Завдяки книзі С. Гайдучка ми знаємо про витоки українського волейболу в Галичині.

Андрій Сова зосередився передовсім на постаті автора презентованої книжки, відомого тіловиховника, викладача і методиста тіловиховання Степана Гайдучка. Зараз він готує монографію про цього учня Івана Боберського. С. Гайдучок займався тіловихованням все своє життя, написав близько 200 праць, від невеликих повідомлень до брошур. “Відбиванка” не була його основною працею, але дуже важливою. Автор працював над нею п’ять років і використав низку підручників та методичних матеріалів про волейбол різними мовами. Публікацію книжки профінансувало товариство “Сокіл-Батько”. А. Сова звернув увагу також на низку документів та фотографій, які вперше публікуються у презентованому репринтному відтворенні “Відбиванки” С. Гайдучка.

У презентації також взяли участь рецензент видання кандидат історичних наук, доцент Іван Хома, керівник редакційно-видавничого відділу ЛДУФК ім. Івана Боберського Оксана Борис та завідувач сектору Наукової бібліотеки Григорій Чопик.

Презентація воєнних проєктів Видавництва Фоліо

Одразу після того відбулася презентація воєнних проєктів видавництва “Фоліо”. Директор видавництва Олександр Красовицький ознайомив присутніх з історією видання книг на воєнну (про російсько-українську війну, яка триває з 2014 р.) тематику. Почався проєкт із публікації щоденників та записів у Фейсбуці кількох письменників та активістів про події 2014 р., далі була книга Євгена Положія “Іловайськ. Розповіді про справжніх людей” (2015). Не відразу українське суспільство виявилося готовим до такої літератури, але поступово люди стали більше цікавитися воєнною тематикою; згаданої книги Є. Положія вдалося продати десь 10–12 тис. примірників. Згодом, – продовжив О. Красовицький, – були публікації щоденника Олександра Мамалуя, “Іловайського щоденника” Романа Зіненка, книги спогадів про бої на Савур-могилі (“Савур-могила. Військові щоденники”, автори Максим Музика, Петро Потєхін, Андрій Пальваль). Далі прийшов час аналітики.

Видавництво “Фоліо” книгою “У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту” започаткувало серію “Хроніка”. Були ще книга Артема Шевченка “Слов’янськ. Початок війни”, тритомник Ірини Вовк “На щиті”. У цій серії наступного року вийдуть у світ “Справжня історія Донецького аеропорту” Ірини Вовк (планується в січні – лютому 2022 р.), а також тритомова хроніка війни англійською мовою. Є ще низка менших книг, зокрема, книжка про Василя Сліпака, “Білоруський Донбас” (автори Ігор Ільяш та Катерина Андрєєва) та інші. Ще не написані, але дуже необхідні подібні історії про бої біля Ізвариного, Дебальцевого та Широкіного. У серії “Воєнні щоденники” виходить у світ (продаж з 1 жовтня) книжка Олександра Качури та Ільдіко Епер’єші “Шмаття війни. Донбас” – це перша книга “Фоліо” на воєнну тематику, де серед авторів є іноземець.

Письменниця Оксана Думанська розповіла більше про тритомну книгу Ірини Вовк “На щиті”, де уміщено понад 150 історій про тих, хто загинув. Це живий голос із війни. Вона наголосила, що така література зараз дуже актуальна, важливо, аби вона була присутня в бібліотеках. Журналістка і волонтерка Дар’я Бура зупинилася на трьох своїх книгах, які опублікувало видавництво “Фоліо”. Це “Ізоляція. Таємні в’язниці Донбасу” (спільно з І. Вовк) – книга про людей, які від двох до п’яти років провели у фактично концтаборі і були звільнені в 2019 р. Це понад два десятки історій, переважно від цивільних людей, які пережили жахіття ув’язнення, про їх думки та емоції. Наступна книга – “Хроніка війни 2014–2020”, яку Д. Бура упорядкувала разом із О. Красовицьким. Над нею було дуже важко працювати в емоційному плані. Виклад подій доповнено у цій книзі записами зі щоденників тих, хто тоді був на Донбасі. Нарешті, третя книжка присвячена Віталію Марківу, бійцеві Національної гвардії, який пережив тривалий судовий процес в Італії. Ця книга не так про війну, як про людину, чию долю змінила війна.

На завершення О. Красовицький висловив сподівання, що у грудні цього року вдасться організувати у Науковій бібліотеці ЛНУ імені Івана Франка нову велику презентацію видань “Фоліо”, де будуть чергові книжкові новинки.

«Гра в дорослішання: як ми зростаємо незалежними»: дискусія за книжкою «Дискордія»

О 16 годині відбулася дискусія “Гра в дорослішання: як ми зростаємо незалежними” за романом Остапа Українця “Дискордія”. З автором роману розмовляла журналістка Юстина Добуш.

Остап Українець зазначив, що дискордія для нього – це світ як рух до хаосу. У ньому залишаться лише ті зміни, які можуть породжувати інші зміни. Сам же роман “Дискордія” – це насамперед твір про контексти.

Ю. Добуш: буває, що люди порівнюють 1848 р. із сучасністю, розглядають тогочасні події ледь не як ще один український Майдан. Чи такий погляд може бути? О. Українець: суть в тому, аби перестати вчитувати себе в історію. Коли ти вчитуєш себе в той контекст, то це породжує певний фаталізм. Треба дивитися на історію як на зусилля людей, які припускалися тих само помилок, які ми робимо зараз. Історія не вчить нас жити зараз.

Ю. Добуш: люди чомусь сприймають цей роман як реальні події 1848 р. Що скажеш? О. Українець: історичний роман (якщо він добрий) за рівнем історичної відповідності буде точнішим за літописи. Бо сучасний автор має більше додаткової інформації, більше контекстів. Проте мета історичного роману – не розповісти про хід подій, а препарувати певну ідею чи зріз ідей. Для історика, спеціаліста його читання буде грою у відповідність: точно чи ні автор описав певні сюжети. Історик також мусить давати в своєму наративі певні оцінки. Натомість я як письменник презентую політичні позиції своїх героїв без оцінок. Також художній текст – це не лише конкретні факти, а й місця невизначеності – те, про що автор не говорить, але воно присутнє; їх заповнює сам читач.

Ю. Добуш: чому саме цей період? О. Українець: я починав з етнографії. Мені було цікаво, звідки взялося поняття народу? Як тоді розуміли народ? Державу, наприклад, розуміли дещо інакше, ніж сьогодні – тоді це було передовсім спадкове володіння монарха. Шукаючи “народ”, я почав спотикатися об політичну складову. У “Дискордії” дуже сильно присутній політичний контекст. Але маємо розуміти, що плоди невдалої революції 1848 р. проросли пізніше – вже після Першої світової війни.

Ю. Добуш: як ти себе привчив до відсторонення від емоцій при написанні тексту “Дискордії”? О. Українець: так, є така особливість тексту. Справа в тому, що у ХІХ ст. не вітали вираження емоцій. Люди не мали матриці, з якої могли би вибирати собі інші моделі поведінки. ХІХ ст. – це століття вельми сухих людей. Їм не притаманний той глибинний психологізм, який ми чекаємо від людей пізнішої доби. А як “психологія” тих людей не вельми глибока, то і рішення тих людей такі самі. Психологізм – це вже ХХ століття, час після Першої світової війни. Там вже люди нової доби. Бачимо цю проблему людей ХІХ ст. добре на прикладі жінок, зокрема, і в тогочасних творах. Більше суб’єктні, вільніші – жінки з соціальних низів, адже їм було дозволено жити без таких обмежень, як жінкам із інтелігенції. Тому жінка середини ХІХ ст., аби бути цікавою в художньому творі, має бути або парією, або впасти на дно, або просто бути вигаданою.

Археологія міста Володимира. Презентація Святослава Терського

Також, 17 вересня в наших стінах відбулася презентація книги «Археологія міста Володимира» за участі автора Святослава Терського.

Як зазначив автор, монографія охоплює весь історичний період від давньої до ранньомодерної доби, та містить найновіший огляд археологічних матеріалів знайдених на території міста Володимира та околиць.

У своїй презентації дослідник представив схему розкопок, фрагменти цегляних кладок у замковій стіні, знахідки з культурного шару кашинна кераміка, колекцію східної кераміки (найбільшу з відомих), межі давніх кладовищ міста, срібні знахідки, піч для випалу цегли та багато ін.

Автор зауважив, що дослідження міста вимагає певних знань, та найкраще досліджений дитинець міста Володимира, а найновіші артефакти виявлені поряд з Успенським собором. Зокрема, він повідомив, що історична частина міста Володимира страждає через нові забудови.

На жаль, системні розкопки міста Володимира – столиці древньої Волині ніколи не проводилися як, наприклад, Галича. Тому дуже багато важливих моментів відносно археології Володимира ще залишаються не вивченими. Але книга покликана допомогти історикам і археологам та привернути увагу всіх до більш детального дослідження археологічних пам’яток міста. Свою працю автор передав у дарунок нашій книгозбірні.

Остап Дроздов. Публічна зустріч Deluxe №1 + №2

Ще одна подія в рамках книжкового форуму у Науковій бібліотеці – презентація романів знаного львівського журналіста Остапа Дроздова.

У першій частині, як зізнався сам автор, він написав все, що хотів сказати, у другій – сказав все, що не хотів говорити, тому на третю частину читачам очікувати не слід.

Упродовж презентації присутні мали нагоду подискутувати й на теми політичні та почути від Остапа Дроздова його візію перспектив українського соціуму та держави.

  • Я живу в країні нулів, але буде український локомотив, який ці нулі потягне за собою у правильному керунку, – зазначив О. Дроздов. – Я в це вірю, бо вони безвекторні.

Прочитати обидва романи львівського журналіста відтепер можна у бібліотеці Франкового університету, де і здобував свій фах автор. Видання з автографом автора вже чекає на своїх читачів та дискутантів.

Презентація “Світи Джорджа Орвелла: українське звучання”

Презентація проєкту АБУК – найкращі книжки українською мовою зібрала повний читальний зал. Популяризуючи культуру читання автори відкривають широкі можливості для шанувальників аудіокниги. Сьогодні – це тексти Джорджа Орвелла, які зазвучали для українців знайомими голосами акторів – “Колгосп тварин” Сергія Притули та “1984” – Остапа Ступки. Модераторкою заходу була радіоведуча та співачка Соня Сотник.

Предметом обговорення стала популярність та актуальність Орвелла в сучасному інтелектуальному дискурсі. Ведуча сфокусувала увагу не лише на 30 з 37 “передбачень” автора, які збулися, але й на загалом песимістичній стилістиці творів: “У нього немає хепіендів”. Чому він актуальний сьогодні? Чому українці не можуть зрозуміти потреби звільнитися від тоталітарних пережитків?

Остап Ступка висловив погляд на тексти Орвелла, як можливі сюжети для екранізації. Метафорична мова автора дозволяє створити багатопланову композицію на сцені чи в кіно, де й сам актор охоче зіграв би одного з героїв. Сергій Притула звернув увагу на “орвеллівські” парадокси сучасного українського суспільства, яке дуже важко позбувається тоталітарних синдромів. Соціологічні опитування показують, що при декларації свободи як найвищої цінності 66% респондентів можуть вважати Лукашенка зразком політичного лідерства. Чого лише вартий образ свині, яка любить себе нагороджувати. “Суспільство, яке не будує сильних державних інститутів, перетворюється в колгосп тварин”, – наголосив актор і політик. Учасники наголосили, що на відміну від інших посттоталітарних просторів тоталітаризм в Україні неможливий – традиція прийняття колективних рішень від часів Київської Русі глибоко закорінена у підсвідомості суспільства. Тому в період форсмажорів українці здатні об’єднуватися. Акцептуючи тексти письменника, Сергій Притула водночас критично висловився про його життєву позицію. “Лівак з утопічним соціалізмом”, який воює в лавах троцькістів – так окреслив політик позицію Орвелла. Неприйнятним з боку сучасника Гарета Джонса є виправдання позиції Сталіна, який “можливо, не міг чинити інакше”.

Спільнота, яка не читає книжок, і не грає в шахи – не має майбутнього. Саме тому для зручності водіїв, чи зайнятих в інших сферах ймовірних читачів, актори створюють контент для прослуховування світової класики. Організатори проєкту підтвердили бажання продовження співпраці з акторами, які в залі зачитали фрагменти “своїх” аудіокниг.

Літературний слем на 28 Bookforum

Поетичний слем вже став традицією кожного Форуму видавців. Цього року він був проведений спільно з київською ініціативою “Літературний лікнеп”. В заході взяли участь 4 учасників, які читали свої вірші та змагалися за прихильність аудиторії. Цьогорічним переможцем слему став Ігор Мітров. Окрім нього вірші читали також Микола Кулінич, Анастасія Корольова та Богдан Порічка. Слем-майстром виступив Олександр Ткачинський.