Розповсюдження видань товариства “Галицько-руська матиця” у середині ХІХ ст.: організація процесу, кількісний вимір, суспільні оцінки

24 травня відбулося засідання Міждисциплінарного наукового семінару “Modus Legendi”.

Доповідач: Олександр Седляр, вчений секретар Наукової бібліотеки ЛНУ ім. Івана Франка.

У доповіді було проаналізовано поширення літератури для просвіти народу руського (українського) товариства “Галицько-руська матиця”.

Упродовж 50–70-х років ХІХ ст. діяли три групи розповсюджувачів: 1) книгарня Ставропігійського інституту у Львові; 2) інші книгарні, які належали не-русинам; 3) приватні розповсюджувачі, майже виключно греко-католицькі священники на провінції. Найбільше видань “Матиці” продавала книгарня Ставропігійського інституту. Відомо, що у 50-х роках ХІХ ст. із “Матицею” співпрацювали 5 інших книгарень, у 60-х і на початку 70-х років ХІХ ст. – 15 інших книгарень в 11 містах. Кількість приватних розповсюджувачів була значною – близько 120 у 1850-х роках і майже 70 на межі 60-х і 70-х років ХІХ ст.

Видання “Матиці” охоплювали досить широку читацьку авдиторію: були публікації для інтелігенції, були – і для простолюду. Книгарня Ставропігійського інституту пропонувала повний асортимент видань, натомість інші книгарні замовляли найпопулярнішу серед селян літературу – навчальну і релігійно-повчальну. Незважаючи на зусилля керівництва “Матиці” поширити свої видання, вони не були доступними більшості руських селян, відтак це періодично викликало критику у пресі.