Розповсюдження видань товариства “Галицько-руська матиця” у середині ХІХ cт.: організація процесу, кількісний вимір, суспільні оцінки

24 травня відбулося засідання Міждисциплінарного науко­вого семінару “Modus Legendi”.
Доповідач: Олександр Седляр, вчений секретар Наукової бібліотеки ЛНУ ім. Івана Франка.

У доповіді було проаналізовано поширення літератури для про­світи народу руського (українського) товариства “Галицько-руська матиця”.

Упродовж 50–70-х років ХІХ ст. діяли три групи розповсю­джувачів: 1) книгарня Ставро­пігійського інституту у Львові; 2) інші книгарні, які нале­жали не-русинам; 3) приватні розповсюджувачі, майже виключно греко-католицькі священники на провінції. Найбільше видань “Матиці” продавала книгарня Ставропі­гійського інституту. Відомо, що у 50х роках ХІХ ст. із “Матицею” співпрацю­вали 5 інших книгарень, у 60-х і на початку 70х років ХІХ ст. – 15 інших книгарень в 11 містах. Кількість приватних роз­повсю­джувачів була значною – близько 120 у 1850-х роках і майже 70 на межі 60х і 70х років ХІХ ст.

Видання “Матиці” охоплювали досить широку читацьку авди­торію: були публікації для інтелі­-генції, були – і для простолюду. Книгарня Ставро­пігійського інституту пропону­вала повний асортимент видань, натомість інші книгарні замовляли най­попу­лярнішу серед селян літературу – навчальну і релігійно-повчальну. Незва­жаючи на зусилля керівництва “Матиці” поши­рити свої видання, вони не були доступ­ними більшості руських селян, відтак це періодично викликало критику у пресі.