Українському Вільному Університету 100 років!

100 років тому, 17 січня 1921, серед вищих навчальних закладів світу з’явився ще один – Український Вільний Університет. Це перший український університет який діяв за межами України.

Організаторами приватного українського університету були професори та студенти, письменники та журналісти, котрі після поразки українських визвольних змагань 1917-1921 рр. опинилися на еміграції. Серед них О. Колесса (перший ректор УВУ, до слова – сусід нашої книгозбірні, бо певний час мешкав у віллі “Палатин”, що на вул. Каліча Гора, 7), М. Грушевський, І. Горбачевський, Д. Антонович, С. Дністрянський, Д. Дорошенко, С. Смаль-Стоцький, Б. Старосольський, С. Рудницький, А. Яковлів, І. Огієнко, Н. Полонська-Василенко та багато ін.

Україна, що на той момент не відбулася на своїй етнічній території, здійснилася у Відні 17 січня 1921 року заснуванням УВУ. Цього ж року університет перенесли до Праги. Празький період, який тривав 24 роки, з приходом радянських військ, завершився. Трагічно склалася доля ректора Августина Волошина, що відмовився переїхати до Німеччини. Він разом з іншими професорами був схоплений енкаведистами. Та все ж частині діячів УВУ, котрі 1945 року опинилися у Мюнхені, вдалося відновити діяльність університету. А вже через п’ять років відбулося офіційне визнання наукових ступенів УВУ Баварським міністерством освіти. Тоді важливу роль відіграв ректор Вадим Щербаківський, відомий історик та археолог.

На час створення в УВУ було два факультети – Філософський та Права і Суспільних наук (сьогодні Державних та Економічних наук). У 2000 році відкрили факультет Україністики. А у 2016 році на базі факультету Державних та Економічних наук було розроблено нову міждисциплінарну програму “Міжнародні відносини”. Впродовж свого існування університетська діяльність на факультетах насамперед стосувалася питань пов’язаних з Україною. Університет був покликаний врятувати свою спадщину, зберегти свою ідентичність, вільну українську науку, яка би не піддавалася політичним впливам.

Сьогодні скарбом УВУ є бібліотека, що визнана найважливішим джерелом україністики в німецькомовному світі. ЇЇ фонди налічують понад 30 тисяч книг та періодичних видань. Серед них діаспорні видання, що були надруковані за межами України, Таборова колекція газет і журналів, зібрана з таборів переміщених осіб, видання УВУ, починаючи з 1921 року.

Не менш цінним є і архів університету. Зокрема: архіви українських організацій в Німеччині (матеріали уряду УНР в екзилі), особові архіви видатних діячів, тематичні колекції документів (матеріали про Голодомор 1932-1933 рр., збірка документів про дисидентів, колекція з історії українського мистецького життя 1930-1990-х рр. автографи та багато ін.). Також в архіві УВУ знаходиться унікальна колекція історичних карт, фонозаписів, кіноматеріалів та фотографій.

Свого часу в УВУ навчалися або захистили докторські роботи Олег Ольжич, Емма Андієвська, Юрій Шевельов, Євген Сверстюк, Дмитро Степовик, Сергій Квіт.

Український Вільний Університет продовжує поєднання традиційних цінностей і сучасних методів викладання. Студенти мають можливість поглиблювати свої знання, здобувати міжнародну кваліфікацію, вдосконалювати знання іноземних мов, а також – розширювати свій світогляд та бути промоутерами української науки в Європі. І це завдяки професіоналізму викладачів із США, Європи та України. Серед останніх варто згадати Марію Пришляк (ректорка), Ярослава Грицака, Тамару Гундорову, Ярославу Мельник, Богдану Крису, Олега Павлишина, Оксану Кісь та ін.

На фотографіях: видання Українського Вільного університету різних років та праці Олександра Колесси – професора Львівського університету та одного з засновників УВУ; Василя Пачовського – випускника нашого університету та пізніше викладача, який отримав ступінь доктора філософії в УВУ; Володимира Старосольського – доктора права Львівського університету, який пізніше став професором УВУ; Степана Рудницького – професора кафедри географії Львівського університету, згодом, після еміграції до УРСР, організатора і першого директор Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, на початку 1920-х років викладав в УВУ (жертва сталінських репресій).