До 130-річчя автора “Соняшних кларнетів”

Життя моє — молитва
Всевладниці Красі,
Горіння — розцвітання
В огні квіток-думок.

Народився Павло Тичина 23 січня 1891 р. у с. Піски на Чернігівщині. Отримав музичне виховання (грав на флейті, кларнеті, бандурі, фортепіано та ін.), здобував освіту у Чернігівській духовній семінарії, а згодом – у Київському комерційному університеті, проте революційні події не дали завершити навчання.  Працював у газеті «Нова рада» (1917 р.), а також у журналі «Літературний вісник»(1918-1919 рр.). Із 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. Упродовж 1943— 1948 рр. — міністр освіти УРСР. Із 1953 по 1959 рік був Головою Верховної Ради УРСР.

Поетичний шлях Павло Тичина розпочав у 1906-1910 рр. У його творах зазвучала любов до музики, гармонія народних пісень та текстів Т. Г. Шевченка. Перші вірші молодого Тичини друком з’явились у 1912 р. А поява першої поетичної збірки «Сонячні кларнети» (1918) стала знаковою подією в історії української літератури. Поетичний доробок молодого майстра віршованого слова був наповнений вітаїстичними мотивами, сповитий життєдайною силою природи і сонячною луною гармонійних відзвуків.

А далі були збірки «Плуг» (1920), «Вітер з України» (1924), «Чернігів» (1931 р.). І, звісно ж, тиск тоталітарних лещат. Павло Тичина обрав свій шлях протистояння: прихований опір режимові, який прочитується в окремих поетичних, літературознавчих, публіцистичних творах («Григорій Сковорода» (1939), «Похорон друга» (1942), «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України» (1943) та інші).

Помер письменник 16 вересня 1967 р. у  Києві.

На фотографіях — поетичні збірки Павла Тичини, видані ще за життя поета у 20-х роках минулого століття та пізніші, що зберігаються у фондах нашої бібліотеки.