До 120-річчя українського письменника Валер’яна Підмогильного (1901–1937)

Валер’ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 р. в с. Чаплі під Катеринославом (нині околиця м. Дніпро) у селянській родині. Після закінчення початкової школи навчався у Катеринославському реальному училищі. У 1918 р. вступив до Катеринославського університету. Проте у 1919 р. він залишив навчання і працював учителем і два роки вчителював. У 1922 р. письменник переїхав до Києва, а з 1923 р. працював редактором видавництва «Книгоспілка», згодом – редактором журналу «Життя і революція», був одним із засновників літературної групи «Ланка» (з 1926 р. – МАРС). У 1929 р. В. Підмогильний переїхав до Харкова, де працював консультантом з іноземної літератури у видавництві «Рух».

Перші оповідання В. Підмогильний почав писати, ще навчаючись в училищі. У 1920 р. вийшла збірка «Твори. Том І». У 1921 р. з’явилися друком оповідання «В епідемічному бараці», повість «Остап Шаптала». У 1922 р. в еміграційному журналі «Нова Україна», який видавав Володимир Винниченко, був надрукований цикл оповідань «Повстанці» та оповідання «Іван Босий». У 1930  р. на сторінках журналу «Життя і революція» було надруковано роман «Невеличка драма», який нещадно засудили критики. В останні роки життя письменник зміг видати новелу «З життя будинку», а незавершена «Повість без назви» була надрукована лише у 1988 р.

Знаний Валер’ян Підмогильний і своїми перекладами з іноземних літератур: твори Вольтера, Д. Дідро, О. де Бальзака, Стендаля, Анатоля Франса, Гі де Мопассана, Г. Флобера та ін. Також переймався проблемами функціонування української мови, зокрема разом з Є. Плужником він уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926–1927 рр.).

8 грудня 1934 р. В. Підмогильний був заарештований і засуджений – десять років ув’язнення в концентраційному таборі на Соловецьких островах. У листопаді 1937 р., до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції, згідно з постановою Особливої трійки УНКВД Ленінградської області, В. Підмогильний був розстріляний в урочищі Сандормох у Карелії.